Доступ до публічної інформації у ВНЗ

Доступ до публічної інформації у ВНЗ, як інструмент підвищення прозорості

Оприлюднення публічної інформації дає важелі контролю громадськості та інструмент для зменшення можливості зловживань та порушень. Основними нормативними актами, які регулюють  доступ до інформації в Україні є Конституція України (ч. 2 ст.6, ч.2 ст. 19, ч. 2, 3 ст. 34); Закон України «Про інформацію» (ст. 20, 21) та Закон України «Про доступ до публічної інформації» .

Яку інформацію зобов’язані оприлюднювати ВНЗ?

Відповідно до частини 4 статті 79 ЗУ «Про вищу освіту» вищі навчальні заклади зобов’язані публікувати на своїх офіційних веб-сайтах:

1) кошторис вищого навчального закладу на поточний рік та всі зміни до нього;

2) звіт про використання та надходження коштів;

3) інформацію щодо проведення тендерних процедур;

4) штатний розпис на поточний рік.

Ця інформація є публічною і до прийняття ЗУ «Про вищу освіту» оприлюднювалася за запитом відповідно до закону «Про доступ до публічної інформації», а у випадку тендерів, вже давно існувала пряма вказівка в ЗУ «Про здійснення державних закупівель» щодо оприлюднення такої інформації. Проте посадові особи часто нехтували нормами права і відмовляли в доступі, тому при розробці Закону «Про вищу освіту» для підвищення правової дисципліни було окремо прописано зобов’язання оприлюднювати цю інформацію на сайтах університетів.

ЇЇ відсутність – це пряме порушення норм права і цього достатньо, щоб звернутися до суду з позовом про зобов’язання ВНЗ виконати норми закону та оприлюднити зазначену інформацію на сайті.

Інший варіант — надіслати запит, відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації». Запит — це можливість отримати інформацію, проте він не матиме наслідком опублікування її на сайті ВНЗ.

Чому ця інформація публічна?

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Тобто закон чітко вказує, що інформація не обов’язково повинна бути створена суб’єктом владних повноважень (наприклад Міністерством освіти і науки).  Достатньо, щоб вона знаходилась у володінні розпорядника інформації. Вищі навчальні заклади є розпорядниками інформації, що стосується надання освітніх послуг, відповідно до п. 3 ч.1 ст. 13.

Крім того ч. 3 ст. 6 Закону прямо забороняє приховувати інформацію про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном.

Чи обмежується перелік публічної інформації ч. 4  ст. 79 ЗУ «Про вищу освіту»?

Ні, перелік інформації обмежується виключно нормами Закону «Про доступ до публічної інформації». Обмежено може бути тільки доступ до конфіденційної, таємної та службової інформації. Розпорядниками такої інформації можуть бути ВНЗ підпорядковані Міністерству оборони, СБУ, МВС.

Закон дає чіткий перелік кожного виду інформації з обмеженим доступом:

Таємною є  інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Службовою є інформація, що становить внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; а також інформація зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Конфіденційною інформацією є інформація про фізичну (персональні дані) або юридичну особу, доступ та поширення якої можливі лише за згодою її власників

При цьому важливо, що ч. 7 ст. 6 передбачає, що обмеженню підлягає не інформація, а саме документ. Це означає, що якщо запитуваний документ частково містить інформацію з обмеженим доступом і її можна відділити (наприклад, шляхом ретушування, закреслення), то запит повинен бути задоволений в частині інформації з необмеженим доступом.  

В якій формі подається запит?

Запит може подаватися в усній або письмовій формі. Рекомендується подавати письмовий запит, адже це значно спростить оскарження у випадку неправомірної відмови.

Письмовий запит подається у довільній формі, проте повинен обов’язково містити:

1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Протягом якого строку повинна бути надана відповідь на запит?

Стаття 20 Закону «Про доступ до публічної інформації» встановлює максимальний строк у 5 днів з дати отримання запиту, проте у разі якщо для надання відповіді потрібно опрацювати великий масив інформації, то строк може бути подовжений до 20 робочих днів. Про продовження строку запитувач повідомляється в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Чи потрібно платити за інформацію?

Доступ до інформації є безкоштовним, проте, якщо задоволення запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більше 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Граничні норми оплати встановлюються КМУ, і на сьогодні становлять не більше 0.1% від мінімальної зарплати за одну сторінку формату А4

За які дії передбачено відповідальність за ненадання доступу до публічної інформації?

1) ненадання відповіді на запит;
2) ненадання інформації на запит;
3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;
4) неоприлюднення інформації, якщо її оприлюднення прямо передбачено Законом;
5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;
6) несвоєчасне надання інформації;
7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;
8) нездійснення реєстрації документів;
9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Яка відповідальність передбачена за відмову в доступі до публічної інформації?

За порушення права доступу до публічної інформації передбачено дисциплінарну (догану або звільнення згідно із Кодексом законів про працю України), цивільно-правову (відшкодування матеріальної або моральної шкоди відповідно до Цивільного кодексу України) та адміністративну відповідальність.

Ст. 212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачає, що за неоприлюднення інформації, обов’язкове оприлюднення якої передбачено законом (наприклад, інформації про розпорядження бюджетними коштами) на винну особу накладається штраф у розмірі від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

За необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, - штрафу на посадових осіб від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом – штраф від 60 до 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі вчинення протягом року повторно будь-якого з вищеперерахованих порушень на особу накладається штраф від 60 до 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або вона буде змушена виконувати громадські роботи на строк від 20 до 30 годин.

До якого органу можна оскаржити порушення Закону «Про доступ до публічної інформації»?

Відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації» порушення прав можна оскаржити у керівника розпорядника, вищого органу або суду адміністративної юрисдикції.

Крім того ч. 5 ст. 14 «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» передбачає, що Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням  права на доступ до публічної інформації. Тобто за захистом своїх прав можна звернутися до офісу уповноваженого. Оскільки він не є органом, який притягає до відповідальності, то Уповноважений в свою чергу може звернутися до суду, для захисту порушеного права на доступ до публічної інформації.

Скільки потрібно сплатити за подання скарги?

З позовів немайнового характеру до адміністративного суду стягується  судовий збір 0,4 розміру прожиткового мінімуму, що на сьогодні становить 640 грн. Звернення до всіх інших органів є безкоштовним, сплачуються тільки поштові витрати.

Типові порушення посадових осіб ВНЗ у сфері доступу до публічної інформації:

1) відмова у доступі на підставі того, що документ містить персональні дані.

Посадові особи ВНЗ намагаються використати нечіткість правового регулювання визначення поняття персональних даних, щоб відмовити в оприлюдненні публічної інформації. Часто — це штатні розписи ВНЗ. Персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, їх збирання, використання та зберігання заборонено. При цьому законодавство не встановлює чіткого переліку відомостей про фізичну особу, які є персональними даними.

Аргументами на захист права на доступ до публічної інформації в такому випадку повинні бути:

- ЗУ «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що обмеженню підлягає доступ до інформації, а не документ. Це значить, що якщо певний документ містить персональні дані, то він повинен бути знеособлений, персональні дані замальовані чи видалені, а документ наданий для ознайомлення.

- У рішенні у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області Конституційний Суд України наголошує на тому, що перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів – суб’єктів владних повноважень, так і їхніх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету в суспільстві. Очевидно, що ця вимога стосується і осіб, які виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх державних послуг.

2) Вимога обґрунтувати суспільний інтерес надання доступу до інформації

Така вимога є незаконною. Жодним нормативним актом не передбачена необхідність обґрунтовувати суспільний інтерес. Забезпечення реалізації конституційних прав, свобод і обов’язків вже саме по собі має суспільний інтерес.

3) ВНЗ безпідставно відносить запитувану інформацію до інформації з обмеженим доступом

Публічна інформація є відкритою, окрім випадків, встановлених законом. Жодна стаття Закону не відносить інформацію про розпорядження учбовими закладами коштами, які виділяються з бюджету, для надання освітніх послуг, до інфомації з обмеженим доступом. Більше того, обмеження доступу до такої інформації прямо заборонено Законом.

4) Відмова на тій підставі, що університет не є розпорядником інформації, відповідно потрібно звернутися до МОН за інформацією чи узгодженням права доступу до неї.

Така відмова є грубим порушенням статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», адже пункт 3 частини 1 статті 13 встановлює, що вищі навчальні заклади є розпорядниками публічної інформації. Попереднє узгодження надання інформації здійснюється тільки, якщо це прямо передбачено законом, а також у разі накладення судом заборони на поширення інформації. Узгодження оприлюднення публічної інформації в інших випадках не передбачено жодною статтею законодавства, більше того, будь-яке узгодження доступу до інформації може розглядатися як перевищення влади або службових повноважень.