Вибори ректора: короткі рекомендації з моніторингу

Ректор має найбільший обсяг повноважень та відповідальності серед усіх органів управління всередині ВНЗ. Фактично він/вона безпосередньо управляє діяльністю вищого навчального закладу та, на відміну від інших органів, які збираються з певною періодичністю, керівник є постійно діючим органом, який координує роботу вертикалі адміністративного персоналу ВНЗ.

Ректор відповідає за організацію та підтримку поточної діяльності вишу, фінансово-господарської частини, виконання фінплану, управління майном та загалом за фінансову дисципліни в усіх відділах. Він визначає структуру вишу (зі схвалення вченої ради) та штатний розпис, наймає та звільняє будь-кого з працівників, визначає їх обов'язки і контролює якість їх роботи. Ректор також гарантує дотримання законодавства та забезпечує умови для громадського контролю у ВНЗ, зокрема для діяльності студентського самоврядування, органів профспілкових організацій та неурядових організацій.

В академічній сфері ректор забезпечує хід вступної кампанії, контроль за виконанням навчальних планів та програм дисциплін. Саме ректор за погодженням з органами студентського самоврядування відраховує, поновлює та переводить студентів.

На практиці жоден керівник не може самостійно виконувати такий обсяг повноважень, тому найчастіше ректор делегує їх частину своїм заступникам та деканам. Проте саме ректор відповідає за реалізацію всіх цих обов'язків перед засновником ВНЗ або його уповноваженим органом, з яким ректор підписує відповідний контракт після перемоги на виборах керівника ВНЗ.

Як керівник так і декани можуть перебувати на своїх посадах не більше двох термінів, які тривають до п’яти років.

Відповідно до статті 42 ЗУ «Про вищу освіту» керівника кожного університету незалежно від форми власності обирають на прямих виборах шляхом таємного голосування. Право голосу мають усі штатні наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники, обрані представники від співробітників та обрані представники від студентів. Не менш 75% серед виборців повинні бути викладачі, не менше ніж на 15% - студенти і не більше 10% - співробітники. Переможець повинен отримати 50% + 1 голос. Починаючи з осені 2014 року такі вибори відбулись у приблизно 40 ВНЗ, в тому числі у деяких найбільших університетах, таких як Київський національний університет імені Тараса Шевченка або Харківський авіаційний інститут.

Тобто прямі вибори ректорів – це відносна молода практика, запроваджена новим Законом «Про вищу освіту». Дехто пов’язує її основну місію з підвищенням відповідальності керівників перед академічною громадою та студентами. Проте насправді запровадження прямих виборів на зміну виборів делегатами на зборах трудового колективу – це у першу чергу інструмент підвищення відповідальності самої академічної громади за вибір свого ректора. Тож ефективність цього інструменту прямо залежить від рівня культури представницької демократії. На разі, досвід прямих виборів демонструє, що її рівень залишається невисоким. Наприклад, під час перших прямих виборів ректора, які відбулись у Києво-Могилянській академії (університеті з відносно активним студентським середовищем) виборних осіб від студентів не завжди вдавалось обрати з першого разу – часом студенти не проявляли інтересу до можливості взяти участь у виборах ректора.

У більшості ВНЗ бракує середовища викладачів та студентів, які готові докладати зусиль для проведення прозорих виборів ректора. Такі люди могли би виконувати роль спостерігачів за виборчим процесом, проводити дебати між кандидатами, залучати медіа до висвітлення процесу, проводити паралельний підрахунок голосів. Інколи кандидати не пропонують жодної програми діяльності. Якщо такі програми є, то бракує їх незалежного аналізу з точки зору чіткості обіцянок (дії, строки, індикатори, ресурси), а також реальності втілення. Наприклад, чи відповідають програми законодавству та повноваженням ректора, чи наявні фінансові, матеріальні та кадрові ресурси для їх реалізації. Кандидати часто уникають участі у дебатах та публічних обговореннях своїх програм. Наприклад, під час виборів у Вінницькому державному педагогічному університеті деякі кандидати відмовились від участі у публічних дебатах. Зрештою бракує роботи серед викладачів, студентів та студентських виборщиків з метою максимального підвищення культури участі та свідомого вибору.

Окрім цього, потрібні певні законодавчі умови, які би сприяли культурі представницької демократії серед викладачів та студентів. Зокрема, вона почне поступово зростати, якщо мандат довіри, який надають виборці стане менш абстрактним. Одним з кроків, які цьому посприяють, стане запровадження обов’язковості програми кандидата на посаду ректора, які у разі перемоги повинна ставати додатком до його контракту із засновником. Таким чином невиконання передвиборчих обіцянок ставатиме автоматичним порушенням умов контракту, що у свою чергу стає підставою для його розірвання. Водночас потрібно знизити необхідний для відкликання ректора поріг голосів – замість 2/3 зборів трудового колективу повинна бути проста більшість, тобто відповідник більшості голосів, якими ректор власне і обирається.

Відомо, що для кращого проведення виборів уряд затвердив певні методичні рекомендації до їх проведення. Проте, їм бракує певних порад для підвищення культури вибору та активності самих виборців. Ось лише деякі з них.

1) Згуртування місцевих проактивних викладачів та студентів, які готові докладати зусиль для проведення прозорих виборів ректора. Власне у кожному ВНЗ завжди існують люди, які готові докласти зусиль задля такої справи, проте часто їм бракує згуртованості, адже зазвичай в університетах відсутні платформи для неформальної комунікації між викладачами та студентами. Саме тому існування різних оффлайн та онлайн майданчиків комунікації є дуже важливим.

2) Налагодження контактів з виборчою комісією. Власне виборча комісія, яка зацікавлена у проведенні прозорих виборів, завжди сприятиме та залучатиме громадський моніторинг. За аналогією з політичними виборами, потрібно запустити паралельний громадський нагляд за виборами. Це повинні бути люди, віддалені від кандидатів, можливо, навіть самого ВНЗ (випускники, відомі громадські діячі, бізнес). Найкраще буде, якщо механізми такого нагляду будуть заздалегідь передбачені у відповідному положенні.

3) Залучення медіа до висвітлення процесу. Власне вибори ректора – це досить непересічна подія, тому місцеві ЗМІ повинні бути зацікавлені у цій темі. Наприклад, трансляція дебатів між кандидатами, є одним з можливих варіантів залучення медіа.

4) Незалежний аналіз передвиборчих програм кандидатів. Найчастіше кандидати легковажать своїми програмами. Проте, саме для виконання цих програм майбутній переможець отримує мандат довіри від академічної спільноти. Тому аналіз допоможе зробити вибір більш зважено. Особливої уваги потребує структура обіцянок. Чи зазначені конкретні заходи, чи визначені строки, чи окреслені індикатори?  Також потрібно проаналізувати імовірність втілення програм, тобто відповідність законодавству, наявність фінансових, кадрових та матеріальних ресурсів. Критерії якості запропонованих у програмах кроків можуть бути занадто суб’єктивними, тому їх не варто брати. Потрібно забезпечити справді незалежний та фаховий огляд програм, тому бажано звернутись до людей, які ніяк не пов'язані з виборами та цим ВНЗ.

5) Обов’язковим елементом виборів повинні бути публічні дебати серед кандидатів та відкриті обговорення програм кандидатів у різних підрозділах університетів. Такі обговорення найкраще проводити після поширення результатів незалежного аналізу програм кандидатів.

6) Паралельний підрахунок явки та голосів. Ці заходи особливо актуальні для великих університетів, де вибори відбуваються на декількох дільницях.

7) Закріплення програмних обіцянок переможця у тілі або в додатку до контракту між ним та МОН (іншим засновником). Найкраще, якщо проактивне середовище викладачів та студентів досягне такої домовленості з усіма кандидатами на самому початку виборів.

Цей перелік не є вичерпним, проте це необхідний мінімум заходів для того, щоб збільшити частку тих, хто голосуватиме більш свідомо та зважено, надаючи вотум довіри певним кандидатам задля реалізації визначеної університетської політики.

This document has been produced with the financial assistance of the European Union. The contents of this document are the sole responsibility of Agency for Social and Political Expertise(Lithuania)/ Institute for Education Development (Ukraine) and can under no circumstances be regarded as reflecting the position of the European Union.

Вперше опубліковано на сайті Аналітичного центру CEDOS